10-та частина міста Білопілля вимерла за час голодомору 1932-33 років. І це, за словами історика-краєзнавця та міського голови Юрія Зарка, тільки те, що внесене до метричних книг. Які спогади майже 90-річної давнини зберігають місцеві, та чому в одному місті по різному пережили голод – у матеріалі.
Білопільчанин Віталій Бурковський показує запальничку, яку має у спадок від батька, і розповідає: "Це ж все робилось вручну, і вартувало пуд зерна, і це вже можна було два тижні жити". Говорить, що тато виготовляв такі на продаж, аби вижити у голодні часи, які були штучні.
"Коли отримали повний врожай пшениці, було вдосталь продуктів, але все це людям не дісталося, його вивезли. І що найпаскудніше, на кордоні виставили червоноармійців і не випускали людей до Росії, до Білорусі", - розповідає Віталій.
Мати чоловіка працювала на білопільській залізниці, і це допомогло їй вижити. "Її брати були залізничники, помічники машиністів, і мали можливість у паровозі, прикиданою вугіллям, матір вивезти до Росії, щоб та придбала продукти, і під спідницею провезти назад, і прогодувати свою сім’ю", - каже він.
Про часи голодомору у Білопіллі свідчення збирав міський голова Юрій Зарко, за освітою - історик і краєзнавець. Розповідає, що одне з місць, яке пов’язують з масовим похованням під час Голодомору 1932-33 років у місті – кургани. У той час поряд із ними працював свічко-сальний завод.
"Як говорили деякі старожили, брали людей і витоплювали на жир, з якого потім робили також мило і свічки. Тому ми не знаємо достеменно і ніколи, мабуть, не дізнаємося, скільки тут людей загинуло. Думаю, не одна сотня людей заходиться в цьому місці", - говорить Зарко.
У мікрорайоні Пасківка, говорить, мешканці найбільше постраждали від голоду, там досі є могили у городах. Ось одна така історія, яку йому повідали свідки тих подій.
"Розповідали, будучи малими дітьми, вони з сестрою ходили по хатах і просили собі якусь їжу. І коли вони заглянули до своїх сусідів, то побачили через вікно, що сусід смажить голову своєї дитини, а його дружина чистить кишки. Він побачив цих дітей взяв сокиру, але, слава Богу, їм вдалося врятуватися", - розповідає Юрій Зарко.
Читайте також: "Чорна дошка" Сумщини: з 59 сіл області під час Голодомору 1932-1933 років вивезли усі продуктиНа місці, де встановлений хрест, у 70-х роках знайшли багато решток дитячих кісток. Тут були торгові ряди.
"Люди пишуть у своїх спогадах, смерть стала звичним явищем, що взагалі вже ніхто не звертав уваги, коли хтось десь помер. Коли кажуть, ідеш на базар, в місто, сидять діти. Через пару годин повертаються – вони вже лежать мертві", - розповідає він.
У 2008 році в Білопіллі відкрили пам’ятник жертвам Голодомору. Місце обрали символічне - раніше тут був пам’ятник Сталіну.
Білопільчанка Тетяна Донченко згадує про свою бабусю, яка пережила Голодомор. "Їли чуть не лушпайки з картоплі. Голодовка, як казали вони, була", - каже вона.
"Найстрашніше, коли діти голодні, казала мати. Їх було 5 людей, і хотіли їсти, а - нічого. Грошей повен карман, а їсти нічого. Це жахливо. Постійно треба згадувати це, не можна забувати те, що прожите. А постійно треба нагадувати, щоб діти пам’ятали. І дітям, і онукам розповісти про голод, який був. І не дай Бог, щоб він вернувся назад", - говорить місцевий житель Михайло Орищенко.
За інформацією, яку зібрав Юрій Зарко за метричними книгами, у місті від голоду загинуло понад 2 300 людей. Це - 10-та частина тодішнього його населення.
Читайте нас у Telegram
Долучайтесь до нашої спільноти у Viber
Джерело
