Чи можливий повномасштабний наступ російської армії через Чернігівщину? Якщо можливий, то за яких умов?

Розібратися з ситуацією, яка склалась на прикордонні станом на 26 січня, без емоцій, зважаючи тільки на факти і з погляду людини, яка ретельно відстежує події саме у військовій сфері Суспільне попросило Михайла Жирохова – військового оглядача, завідувача філії "Військово-історичний музей" обласного історичного музею імені Тарновського, автора книг з історії та розвитку локальних конфліктів на території колишнього СРСР, зокрема на Донбасі. Далі – його думки з цього приводу.

Які перспективи наступу росіян через Чернігівщину: думка військового оглядача

Інформаційний простір останні декілька тижнів переповнений різними повідомленнями про те, що "ось-ось" почнеться широкомасштабне вторгнення російських військ до України. Деякі діячі, зокрема військові у званні, називають навіть конкретні дати, а політичні експерти прив’язують початок то до однієї, то до іншої світової події. Ймовірно, більше інформації є у наших західних партнерів, які оперативно почали надавати як військову, так і фінансову допомогу.

Кожна людина оцінює загальний рівень небезпеки тільки з погляду власної безпеки, безпеки своєї родини та того населеного пункту, де вона живе. Не вирізняється й Чернігівщина, тим паче, що область прикордонна, причому межує аж із двома державами, які не можна назвати дружніми, – Російською Федерацією та Республікою Білорусь.

Найближчим до кордонів Чернігівщини угрупованням російської армії є частини 20-ї загальновійськової армії, штаб якої розташований у Воронежі, а основні сили – у Клинцях Брянської області, за 45 кілометрів від Чернігівщини. Станом на докризовий період основу цієї армії становили дві мотострілецькі дивізії, артилерійська та ракетна бригади. Нині вона підсилена частинами з Далекого Сходу.

З іншої сторони, на білоруському кордоні, накопичуються сили як місцевої армії, так і Російської Федерації. Наразі офіційний привід – навчання. Проте зазвичай у військових всі навчання, а тим паче великі, проводяться тільки навесні або восени. І для цього є реальні причини – звільнення і призов на строкову службу (а російська і білоруська армії залежать від призову). Який сенс проводити великі навчання у лютому, коли якась частина рядових прийшла на службу тільки три місяці тому, а солдати, які освоїли військову спеціальність, поїхали додому?

Реальні цифри та склад сил і засобів, які нині зібрані біля кордонів Чернігівщини, невідомі. Всі супутникові дані, якими оперують західні ЗМІ, дають тільки приблизну картину. Умовні 20-30 армійських наметів можуть бути імітацією, а техніку можливо перекидати між полігонами хоч кожної ночі. Геостаціонарних супутників на цій ділянці немає, а час проходу того чи іншого супутника відомий росіянам. Саме тому останніми днями американці залучили безпілотні літаки-розвідники, адже їм, як і нам, потрібна актуальна інформація.

Ті цифри, які приводять різні західні експерти, свідчать про те, що нині достатньої кількості сил та засобів (з погляду військової науки) для наступу на будь-якому напряму у росіян немає. Це не означає, що їх не може бути, наприклад, до кінця лютого, але ж ми говоримо про тут і зараз.

Тепер щодо ролі Чернігівщини у можливих планах наступу як росіян, так і (можливо) білорусів. Причому останні підуть тільки в другому ешелоні, оскільки зараз білоруська армія далеко не найсильніша, десь приблизно рівня ЗСУ початку 2014 року. Невідомо, яку саме тактику можуть використати російські генерали. Очевидно, що зібрана на кордонах Чернігівщини армада має тільки одну ціль – створити реальну загрозу на київському напрямку. Причому одним з перших етапів можливої операції буде якнайшвидше подолати Чернігівську область і вийти до Броварів.

Але з часів Другої світової війни можливості для логістичного забезпечення наступу не змінились – є тільки одна автомобільна дорога, відрізок траси Е95 від Гомеля до Броварів. Річ у тому, що в радянські часи планувалась повномасштабна війна з НАТО, тому всі більш-менш пристойні траси прямували на захід, а умовно «вертикальні» траси були на другому місці.

Тільки один напрямок для наступу – це реальна проблема для сторони, що наступає, бо перерізати одну трасу дуже і дуже просто. Є суто гіпотетичний варіант висадки повітряного десанту. Однак, тут для росіян буде декілька сюрпризів: перекинутий до кордону зенітно-ракетний дивізіон із ЗРК С-300 та досить велика кількість переносних зенітно-ракетних комплексів у військах – таких як "Ігла" чи нові "Стінгери".

Окрім того, російські генерали повинні зважати на досить невелику кількість мостів, які можуть витримати танки (тобто масу до 40 тонн). Це теж може вплинути на темпи наступу саме на чернігівському напрямку. Також нині величезну роботу проводять прикордонники щодо фортифікаційного обладнання позицій. І те, що бачить загал, – розгортання загороджень, організація польових майданчиків для гелікоптерів – це тільки "верхівка айсберга".

Тому розуміння непростих стартових умов наступу саме через Чернігівщину для росіян є дуже важливим. Розуміють це і наші політики та військові. Тому поміж міст, які можуть потрапити під російську агресію, фігурують Харків, Одеса, Миколаїв, але не Чернігів. Звісно, це не запорука того, що війна пройде повз. Якщо вона почнеться, то певною мірою торкнеться кожного. Але зараз дуже важливо зрозуміти, до чого саме потрібно готуватися і не піддаватися панічним настроям.

Читайте також:

Ніхто тут Росію не чекає: Атрошенко про ситуацію з можливим вторгненням

Джерело