Про людину, яка навіть у найважчих ситуаціях не втрачає почуття гумору, в ТСН.

Він був на інформаційному фронті, наприклад фільм про наших кіборгів - його рук справа. Він монтував передачу про зброю і сам же в ній і знімався. Його могли бачити у кінострічці "Гвардія", яка вийшла у 2015 році, там він грав людину, яка записує добровольців на війну, а тепер і сам став добровольцем.

Зараз на передовій у нього старезним ледве дихаючий автомобіль.

«Це наш "таблетос", я спереду завжди їжджу, я такий довгий. Немає кондиціонеру, на жаль, і багато чого немає. І буває обстріл починається і вона така ди-ди-дик і не заводиться, ди-ди-дик, дик-дик , і не заводиться… А ми б***, давай швидше, бо в ***ть», - зі сміхом розповідає Іван.

Режисер ТСН посміхається, бо радий бачити колег на позиціях. Але робота в нього тут геть невесела - його позивний «Харон» - тобто перевізник вмерлих душ. «Мені дали займатися 200-ми, ну, це загиблими. Буває, що їду за одним, а там вже кілька хлопців», - розповідає Іван.

Іван згадує про команду забрати вбитих із Авдіївки. «Дорога – це найнеприємніший відтинок шляху. В мене вже тричі було, що мене ледь не вбило. У військоматі, потім в Старичах ракета прилетіла і загинуло 2 хлопця. Вибіг з казарми, там впав перший (снаряд – ред.), потім мені пощастило, я за сходинкою ліг і побачив, як будівля розвалюється на шматки», - пригадує боєць.  

«І коли виїжджали з Авдіївки, то нас обстрілювали, я кажу: «Гена, жми», а Гена каже: «Я все, що можу їду». – Ну, тоді молимось», - додає Іван.

Але інформацією про те, скільки вже забрав тіл, він не ділиться. «В нас втрати не такі великі на загал бригади. Але це ж кожне життя, це родичі, це батьки, це жінка. Бувають такі випадки, привозять бійця, немає документів, щоб визначити хто це , щоб не поїхав неопізнаним, телефоную знайомим, але вже за 5 хвилин слух іде, перетелефоновують родичі, важкі такі розмови», - каже режисер ТСН.

Він розповідає, що максимально за один раз вивозив дев’ять тіл, але загинули вони не одночасно, ворог пішов в наступ і під обстрілами забирати вчасно не могли загиблих. «Я не хочу нічого приховувати, якщо людина згоріла в бліндажі і залишились лише зуби, то це правда, яка б вона не була, але родичі мають право знати», - переконаний Іван.

Найважча його історія з війни, коли довелося забирати двох загиблих дітей. «Одній було 5 рочків, а іншій – 14. Смерть забирає роки і ми взагалі, ми зайшли, ми думали, це мати була, а це була 14-річна дівчинка. Приїхав батько, не хотів віддавати дітей і стріляли навколо, і ми казали, давайте швидше, бо зараз ми теж поїдемо з дітьми разом»,  - розповідає Ваня.

Він пішов на війну і упевнений - так зараз треба. "Я знаю, хто такі «рускіє», я прожив в Росії, вони вбивці, не будуть жаліти нікого, я розумів, що треба зупиняти", - переконаний боєць.

І вперто, всім чортам назло, тримає в собі свій позитив. «На війні без сміху дуже важко. Для мене це сон, я вважаю, що я сплю і я прокинусь і все це закінчиться, я хочу знімати справжнє кіно, передати те, що я бачу тут, передати, як насправді було і все відбувалось», - розповідає режисер ТСН.

Читайте також:

На Запоріжжі аграрії просять вже перемоги, щоб врятувати врожай, але ворог засипає поля і села фосфором

Війська готуються повертати Херсон, а поки облаштовуються на позиціях в Миколаївській області

Харківщина потерпає від прильотів: який стан поранених біля будинку культури у Лозовій