"Для мене перемога буде і сумною, бо я дуже чітко бачу, яку ціну ми за неї платимо", - так каже 25-річна парамедикиня Катерина на псевдо "ООН". Дівчина неоодноразово бачила невимовні біль й страждання, а ще біля неї постійно ходить смерть, але війна її загартувала, навчила контролювати емоції, йти тільки вперед і боротися до останнього.

Парамедикиня, яка колись вчила історію, нині сама її творить. Вона ось уже три роки у складі добровольчого батальйону "Госпітальєри" під ворожими кулями рятує життя інших, ціною власного. Українська захисниця евакуйовує бійців із найгарячіших точок на фронті, відстоює свободу й рівність жінок на війні, й навіть стала героїнею спеціальної колекції LEGO.

Вона жартує, але водночас не боїться поділитися переживаннями, зі слізьми на очах говорить про втрату посестри й близької людини, і з вірою чекає на повернення з полону всіх парамедиків. Це історія - це про боротьбу, незламність й надзвичайну силу духу, які захоплюють та надихають.

Про будні парамедиків, біль втрат, нічні жахи, страхи і виклики та гендерні стереотипи на війні, "госпітальєрка" Катерина Галушко відверто розповіла в інтерв’ю ТСН.ua.

Хто такі "Госпітальєри"

До добровольчого батальйону "Госпітальєри" Катерина приєдналася 2019 року. Пригадує, що вперше надавала медичну допомогу бійцю, який отримав множинні осколкові поранення внаслідок підриву міни в окопі, і тоді дуже переживала, чи все правильно робить.

Зізнається, що навіть запанікувала і подумки просила лише, щоб він вижив. Та нині каже, що те поранення не було смертельним, а хвилювалася тільки тому, що вперше опинилися в такій ситуації.

Про батальйон Катерина розповідає із захватом і завзяттям, а ще надзвичайно високо відгукується про їхню комбатку Яну Зінкевич, яка 2014 року й створила надпотужну медичну структуру. Каже, що саме завдяки активній діяльності їхньої засновниці, "госпітальєри" забезпечені всією новітньою амуніцією, яка дозволяє ефективно рятувати життя інших.

"За себе можу сказати і за всіх тих, з ким я спілкуюся, у нас є все. Я не можу взагалі жалітися на щось, бо мій медичний рюкзак повністю скомплектований якісними речами і в мене ще є резерв. Іноді мені здається, що я забезпечена краще, ніж люди на контракті", - запевняє дівчина і жартує, що оскільки її рюкзак важить близько 10 кг, спеціально їсть більше, щоб його було легше носити.

Катерина пояснює, що "Госпітальєри" не є складником ЗСУ, хоч вони і співпрацюють. За її словами, "Госпітальєри" вирішили бути самостійними й незалежними фінансово від держави, щоб мати абсолютну свободу дій, і головне – мобільність.

"Нам не треба багато часу, щоб ми могли пристати одразу на ту ділянку фронту, на якій нас чекають. Ми зібралися за день і виїхали. Немає бюрократичної складової", - зазначає захисниця.

Функціонує батальйон за рахунок донатів і допомоги як бізнесу, так і пересічних українців й навіть іноземців. Наприклад, британці подарували "Госпітальєрам" декілька броньованих авто, які є додатковим захистом для екіпажу і поранених під час евакуації.

На запитання, як вдається мати таку довіру і потужну фінансову підтримку, Катерина відповідає: "Госпітальєри на всі 100% віддаються своїй роботі, ми намагаємося бути ефективними медиками, які не бояться працювати зі складнощами і їхати на всі напрямки на передовій. І ця репутація роками створювалася не на порожньому слові, вона власне і відіграє роль в тому, що ми отримуємо всі необхідні фінанси, щоб функціонувати".

Як працюють парамедики

Специфіка роботи парамедиків після 24 лютого змінилася, констатує захисниця. Каже, їй є з чим порівнювати, і якщо до цього вони перебували безпосередньо на позиціях, в окопах з підрозділами, то тепер – дислокуються на рівновіддалених позиціях, щоб дістатися до різних частин фронту того сектору, де залучені до роботи. Пояснює тим, що дуже бракує кваліфікованих медиків.

Крім того, каже, що після повномасшабного вторгнення РФ в рази зросло навантаження, але обов’язок завжди один – врятувати життя людини. Та цей порятунок, за її словами, щоразу супроводжується ризиком для самих "госпітальєрів", адже під час кожного виїзду на "нуль" для евакуації вони потрапляють під обстріли окупантів.

Загалом же медичні екіпажі, у складі яких працюють парамедики, як пояснює захисниця, мають два підвиди: "кейсевак" і "медевак". Різниця у тому, яким авто, звідки і куди евакуюють поранених.

Евакуація з "нуля", каже Катерина, відбувається максимально швидко, адже перебуваючи в зоні бойових дій є постійна небезпека - це загроза життю парамедика і пораненого.

"Нуль - це зона яку в будь-який момент знову можуть накрити, обстріляти, як наслідок можуть бути поранені і загиблі. Повноцінний огляд й допомогу за протоколом MARCH надаємо дорогою. На "нулі" єдине, що ти можеш зробити, це накласти турнікет, щоб не було масової кровотечі", - зазначає парамедикиня.

Побут "госпітальєрів"

Щодо харчування, то парамедикиня зізнається, що не голодує і проблем із їжею в її батальйоні немає. Каже, що є і свіжі овочі та фрукти, консерви, продукти тривалого зберігання, сублімована їжа.

А ще розповідає, що на місці дислокації побратими з її команди обладнали маленький мангал, на якому інколи готують м’ясо та овочі. Крім того, є плитка, на якій готують гарячі страви.

Втім, трапляється, що доводиться їсти й сухпай. Дівчина з усмішкою каже: "Від цього нікуди не втечеш".

Задля своєї ж безпеки парамедикиня вчиться володіти зброєю, але каже, що застосовувати проти ворога її ще не доводилося.

"Ніколи не знаєш, в якій ситуації, можеш опинитися. Як показує практика Маріуполя, де були полонені серед госпітальєрів, володіти зброєю треба, щоб захистити себе, вберегти собі життя. Вмирати ніхто не хоче і не збирається. Життя одного парамедика дорівнює життю десяти, а зараз може і 20-30 бійців. Бо парамедиків не вистачає і поки ти живий, здоровий, доти ти можеш 24/7 надавати допомогу пораненому", - вказує Катерина.

А ще окрім людських життів, "госпітальєри" намагаються рятувати й тварин, вивозять їх або знаходять для безпритульних нових господарів.

"Ми турбуємося про те, щоб виходити цих тваринок, і знайти їм нових господарів і передати їх новим господарям", - каже парамедикиня.

Смертельна ДТП із "госпітальєркою" і загибель побратима у Маріуполі

Говорячи про втрати серед "госпітальєрів" парамедикиня ледь стримує сльози. Розповідає, що в одній із ДТП загинула їхня посестра із псевдо "Австрійка" (військова медикиня-волонтерка Наталія Фраушер, яка останні роки проживала в Австрії, але після повномасштабного вторгнення РФ повернулась до України рятувати поранених). Найбільшим в Україні автобусом "госпітальєрка" евакуйовувала поранених і потрапила в смертельну аварію.

"Автобус потрапив у ДТП, перекинувся, автобуса – не стало, "Австрійка", на жаль, загинула, ще один член команди отримав поранення. І зараз ми запускаємо другий евакуаційний автобус, на який госпітальєри активно збирають кошти. Ми назвемо його на честь австрійки, нашої посестри, яка загинула, щоб цей автобус, з її ім’ям продовжував ту справу, яку вона почала і яку вона творила для всіх нас", - розповідає Катерина.

Також важкою втратою для "госпітальєрів" була загибель побратима у заблокованому росіянами Маріуполі, з якого просто не було можливості вийти чи сховатися у безпечному місці.

Крім того, Катерина нагадує, що у російському полоні все ще залишаються українські парамедики, які рятували людей у Маріуполі, і на них чекають, і вірять у їхнє повернення на Батьківщину.

Найважче - працювати із загиблими

Розповідаючи про специфіку роботи парамедиків, Катерина зауважує, що треба не просто володіти медичними знаннями на передовій, важливо ще й вміти контролювати свої емоції. А для цього Катерина постійно нагадує собі, що вона - парамедикиня і її обов’язок - це чиєсь життя.

"Це холодна голова. Тому що бувають надзвичайно стресові ситуації, дуже виснажливі ротації, надзвичайно складні поранені і ті, які мають не настільки важке поранення, але він кричить, хоче цим турнікетом придушити. Тому теж треба вміти контролювати себе. А також треба вміти абстрагуватися, оскільки об’єктивно, коли ти працюєш із пораненими, це складно, до цього треба звикати", - наголошує дівчина.

Найважче, за її словами, працювати із загиблими, оскільки це тисне морально, починають з’являтися негативні думки, які можуть заважати роботі.

"Це невелика фізична робота, небагато часу займає, але це надзвичайно складно морально. Передусім, це складно тим парамедикам, які знають, що таке особиста втрата або для тих, в кого близькі друзі працюють на передовій. Так чи інакше ти дивишся на це тіло і думаєш, що це колись так лежало тіло твоєї близької людини, ти завжди переживаєш і починаєш боятися, що завтра на цьому місці може опинитися хтось із твоїх близьких. Тому парамедику надзвичайно важливо вміти своє раціональне ставити над емоційним. А це насправді дуже складно, як показала практика", - зізнається вона.

Крім того, Катерина пригадала, як під час чергової евакуації довелося вивозити з передової в одній автівці і важко пораненого військового, і його загиблого побратима. Розповідає, що попри те, що у бійця було кульове поранення в живіт й тяжкі травми ніг, він плакав не від болі, а "тому що просто зараз біля нього лежить його друг, з яким ще декілька годин тому він говорив". За її словами, в той момент, було складно і рятувати бійця, який вижив, і морально втриматися.

"Це морально складно, сконцентруватися в цей момент, бо поранення важке – ти маєш робити купу роботи, щоб забезпечити цій людини життя, але бачиш паралельно цю всю ситуацію, цей біль. І треба одночасно протистояти цьому негативу", - додає українська захисниця.

Поранений військовий закривав собою під час обстрілу

Після евакуацій, зазвичай, каже бійці дякують, але трапляються ситуації, коли ч