Фатальна помилка 2008 року призвела не лише до нападу Росії на Грузію, а й до найбільшої континентальної війни в центрі Європи після закінчення Другої світової, та навіть можливості застосування Путіним ядерної зброї. Тому погрози розмістити в Білорусі тактичну ядерну зброю – це зовсім не шантаж і не блеф, а реальна загроза, до якої треба ставитися серйозно.

Путін постійно підвищує ставки. Ядерна зброя – це єдине, що у нього залишилося, бо російську професійну регулярну армію поховали сили оборони України, а оборонна промисловість РФ суттєво просідає. Кремль зробив ставку на війну на виснаження, сподіваючись, що з часом Захід втомиться підтримувати Україну, як вони кажуть, "так довго, як це буде необхідно". Та й наші західні партнери, як нещодавно написала The Wall Street Journal, не знають, як досягти перемоги України в цій війні.

Ба більше, там навіть не думають, що про членство України в НАТО треба говорити вже зараз, а не після закінчення війни. Захід має зрозуміти, що навіть після виходу української армії на кордони 1991 року, існує ризик, що бойові дії продовжаться вже на новій лінії фронту, яка буде проходити якраз по кордону 1991 року. Тому говорити про членство України в Альянсі після закінчення бойових дій, надто після підписання з Росією якоїсь мирної угоди, - це помилка.

Чому для Заходу членство України в НАТО – це досі табу: інтерв’ю з депутатом парламенту Румунії

Наші найближчі сусіди, зокрема Румунія, впевнені, що помилку 2008 року треба виправити негайно. Треба гарантувати Україні членство в НАТО, не підміняючи це жодними гарантіями безпеки, які Росія неодмінно порушить, бо захоче реваншу. Про уроки Бухарестського саміту НАТО, помилки минулого та очікування від самітів Альянсу у Вільнюсі у липні 2023 року та США у 2024 році ТСН.ua поговорив з румунським депутатом, членом оборонного комітету та делегації Румунії в ПА НАТО Павлом Попеску.

- Так як ми наближаємося до 15-ї річниці, на жаль, сумнозвісного Бухарестського саміту НАТО, який відбувся саме тут у будівлі парламенту Румунії у 2008 році, чи вважаєте ви, що це була помилка, що Україна не отримала тоді ПДЧ? Якщо так, то хто та чому зробив цю помилку?

- Я точно вважаю, що це була не лише помилка. Це була дуже велика помилка. Саміт відбувся 15 років тому прямо за цими дверима за 15 метрів від мене (інтерв’ю ми записували в будівлі румунського парламенту, де й відбувся Бухарестський саміт НАТО 2008 року – ред.). Це був історичний саміт. Проте, на жаль, я можу сказати, що це була велика помилка. З точки зору Румунії, ми твердо переконані, що це була помилка того часу, бо ми підтримували, як і зараз підтримуємо ідею надання Україні ПДЧ.

Ви спитали мене, хто, скажімо, сприяв цьому рішенню. Це було політичне рішення. І все, що відбувається в ці дні, навіть якщо ці дні на правильній або неправильній стороні історії, вимагає політичного рішення від політиків через політичне лідерство, якого, на мою думку, бракує сьогодні в усьому світі, не лише в Європі. Тож, даючи вам деякі імена, думаю, в той час Ангела Меркель та Ніколя Саркозі (канцлерка Німеччини та президент Франції – ред.) були тими двома людьми, які на жаль сприяли відкладенню надання Україні ПДЧ. Бо вони вважали, і це була така теорія тоді, що непровокування Росії приведе нас до більш мирних часів. Що, як ми бачимо сьогодні, було неправильним рішенням. І зазвичай, коли ви ухвалюєте це рішення не провокувати Росію, то можете впливати на правила Альянсу. Бо правила Альянсу кажуть дуже чітко - існує політика відкритих дверей НАТО. Тож, якщо хтось хоче постукати у двері Альянсу і сказати завтра "я хочу бути його частиною, підготуйте мене до цього", то він має вагомі причини бути частиною цього. Румунія підтримала це. І Альянс має слідувати цим правилам.

- Але ми також дуже добре пам’ятаємо, і, до речі, знаємо про цей факт, що Путін був тут, брав участь у Бухарестському саміті НАТО 2008 року. І вже тоді він погрожував президенту США, лідерам Німеччини та Франції ядерною зброєю. Бо він вважав і вважає, що НАТО наближається до російських кордонів, тому це загроза для РФ.

- Думаю, він досі в це вірить. Не думаю, що людина змінює свою точку зору, стаючи старшою. Я переконаний, що його думки та переконання більш сильні. Він зробив це 15 років тому, й ми бачимо, що він робить те саме зараз. Путін був незмінним у своїх переконаннях щодо Росії, Європи, демократії та свободи. Проте, я думаю, в ті часи політичні лідери не відчували загрози чи небезпеки від його погроз. Я переконаний, що це було політичне рішення (не надавати Україні ПДЧ – ред.), засноване на деяких економічних інтересах. І ми маємо говорити про це дуже голосно. Бо Західна Європа змусила цілу Європу платити за їхню ціну через бізнес, який Європа робила з Росією. Ми отримували з Росії дешевий газ, "Північні потоки"… Але особливо ті країни, які вирішили йти за цим планом. І я підкреслюю той факт, що Східна Європа була голосом тієї Європи, яка не підтримувала це рішення, критикувала "Північний потік-2". Ми живемо в часи, коли бачимо, що те, про що ми говорили роки тому, було правильним. Але це на жаль сильно не допомогло.

- Але зараз членство України в НАТО все ще табу для країн-членів Альянсу чи ні?

- Особисто я вважаю, що це все ще табу. Але якщо б ви запитали мене про ПДЧ для України, думаю, це щось нагальне та прагматичне, що має бути імплементоване на першій же зустрічі НАТО (саміті Альянсу у Вільнюсі в липні 2023 року - ред.). Бо Україна вже показала нам, що може захистити браму Європи, демократію, права людини, все, за що ми боремося, всі наші цінності, не лише за допомогою промов, які ми всі робимо в наших політичних бульбашках. Україна зробила це зі зброєю в руках за рахунок ціни своїх людей, кров’ю, яка, на жаль, проливається кожного дня. Тому не існує інших аргументів, не існує вищих за це аргументів для надання хоча б ПДЧ, що не є порожнім чеком. Тому що ПДЧ для приєднання до НАТО - це не порожній чек. Це план. Це підготовка до можливого приєднання до нашого Альянсу. Тому всі ми маємо гарантувати Україні хоча б ПДЧ на майбутньому саміті.

- Знаєте, це дуже цікаво. Ви щойно згадали про ПДЧ. Але Швеція та Фінляндія до прикладу наразі вступають до НАТО навіть без ПДЧ. Тож, коли ми говоримо про вступ України до НАТО, як це може бути? За допомогою справжнього ПДЧ, чи якоїсь дорожньої карти?

- Швеція та Фінляндія поки що не доєдналися до НАТО. Сподіваюся, вони зроблять це швидше, ніж ми сподіваємося. Ми все ще маємо деяку документальну роботу, яка насправді є політичним рішенням. Румунія її вже виконала. І це було природньо для Швеції та Фінляндії піти за цією скороченою процедурою, щоб бути захисною частиною брами Європи на цьому фланзі. Вступ України до НАТО вже відбувається без дорожньої карти чи плану, та є дуже практичним у порівнянні з іншими країнами. Це має бути вже завтра, якщо ви запитаєте мене особисто. Бо, і я ще раз повторю цей аргумент, що у порівнянні з усіма нами, Україна відстоює наші демократичні цінності зі зброєю в руках, кров’ю своїх людей. Але, на жаль, політичне рішення - це дуже складно. І, як я вже сказав, ми наполягали на цьому рішенні ще у 2008 році. Ми підтримували вступ України до НАТО через прискорену чи скорочену дорожню карту, яку ви хочете мати. Але одна річ, яку ми сьогодні пропустили в цьому Альянсі, це те, як ми ухвалюємо окремі рішення, як говорити одним голосом. Ми бачимо надання допомоги Україні. Нам вдалося це зробити за лічені секунди (тут ТСН.ua не згоден із румунським депутатом – ред.). Коли мова заходить про політичну дискусію, деякі країни все ще думають двічі. Бо все складно, багато тих, хто з минулого. Але, як я вже сказав, все залежить від політичного рішення конкретного політичного лідера. Той, хто набрався сміливості, має право сказати, що цього разу ми будемо на правильному боці історії, чого б це не вартувало.

- Але як щодо умов та сценаріїв закінчення цієї війни? Бо від топ лідерів ЄС ми чуємо: окей, ми поговоримо про членство України в НАТО після закінчення війни, бо ми ще маємо побачити, як ця війна власне закінчиться.

- Ця війна закінчиться лише одним способом – коли Росія піде з українських територій, з перемогою України над Росією з нашою допомогою. Це єдиний шлях, на мій погляд, як ця війна може бути закінчена. І, так, я також вважаю, що справжня дискусія про приєднання України до НАТО має вестися, я б не сказав, у мирний час, але в ті часи, коли ми можемо про це говорити й скласти план, як це зробити. Бо поки ви воюєте з Росією, ви не маєте можливості планувати. І я вважаю, що це не дуже мудро планувати забагато, коли ви воюєте з Росією.

Сподіваємося, що ця війна скоро закінчиться. Я вже не кажу про напругу та рани, які залишаться на багато років. Всі мають знати й очікувати цього. Я вже не кажу про наступні покоління, які відчуватимуть трагедію цих років. Але я кажу про момент, який має бути дуже близьким до нас, коли Україна буде в змозі вигнати Росію зі своїх територій. І я думаю до того часу ми маємо зробити ці кроки й прискорити їх, звичайно через політичне рішення. Якщо дивитися на Європу в цей момент, тому що ми говоримо саме про Європу, я бачу два голоси: східноєвропейський та західноєвропейський. Думаю, за ці роки ми довели, що східноєвропейський голос, який жив у тіні російського впливу, дуже глибоко розуміє, що означає російський вплив на нашій території.

- Коли ми чуємо пропозиції про гарантії безпеки, які можуть бути надані Україні, як вважаєте, це підміна понять? Бо ми в Україні дуже добре розуміємо, що лише членство України в НАТО захистить нас від повторення цих кривавих війн у майбутньому, адже росіяни захочуть реваншу за роки або десятиліття. Тож, чи можуть нам обіцяти якісь гарантії безпеки без членства в НАТО?

- Ми не маємо більше вірити в якісь гарантії безпеки,

Джерело